Заварила каву, подивилася на годинник: у мене в Каліфорнії 9 ранку, у мами в Україні 7 вечора, можна телефонувати.
– Привіт ма, як справи? Що робиш?
– Робила звіти. Відкриваю нове приміщення, встановлювали сьогодні там. Треба ж дивитися, як працюють нові співробітники.
Задумалася.
– Звіти встигаєш здати?
– Звісно, ще часу купа.
Купа – для мами це два дні, вона ніколи не переживала за терміни. Та й у бізнесі вона покладається на себе. Я завжди дивувалася, як вона все встигає: бути найкращим другом для мене і сестри, бути дружиною, сестрою і донькою, при цьому ще встигати бути бізнес-вумен.
Поговорили про сестру і тата, трохи про політику. З мамою можна говорити про все і на будь-які теми, ніби різниці у віці немає зовсім.
Попрощавшись із мамою, подумала, як же добре, коли є чим зайняти свій день.
Я теж свій день займала: дорога в садок і назад двічі на день, прання, прибирання, готування, магазин, десь між усім цим знаходився час для перегляду новин, зависання в соцмережах, що затягувало на н-ну кількість часу.
Начебто і нічого так день, як вам❓
Можна було дивитися серіали, читати книги, спостерігати, як ростуть і розвиваються твої діти – це дуже важливо, але бути домогосподаркою я не хотіла. Я з дитинства не любила цю рутинну роботу по дому, та й зараз не люблю.
Мені стало здаватися, що я застрягла в часі і все життя проходить повз мене. Я розуміла – це був не мій день.
В Україні я працювала аудитором і бухгалтером, а це наради, перевірки, звіти. У них вкладалася вся моя енергія, а теперішнє життя здавалося нудним. Не було в ньому потрібної для мене двіжухи, емоцій, спонтанності та й авантюризму, чорт забирай, не було. Нічим було себе надихнути, не було особистих поставлених цілей, до яких потрібно було прагнути. Буденне життя.
А, може, зайнятися бухгалтерією?, – подумала я.
Пам’ятається, я себе чудово почувала серед цифр. Але на бухгалтера потрібно буде обов’язково перенавчатися, та й англійська в мене була не на належному рівні для навчання в коледжі.
Я пішла покращувати свою англійську. Але думаючи про бухгалтерію, все частіше ловила себе на думці, що займатися рутинною роботою звичайного буккіпера/клерка я не хочу. Я вже пройшла цей етап і починати його знову не хотілося.
Яка ж справа моя? Така, щоб відгукувалася всередині? Це питання мене переслідувало. Зібралася вчитися на тестувальника, але зрозуміла, що тоді з чоловіком-програмістом усі розмови можуть звестися тільки до роботи. Веб – дизайну навчилася, але далі не пішла: я люблю людей, спілкування, і не готова замінити все це комп’ютером.
– Олю, може, візьмеш кілька коуч-сесій із запитом “Чим я хочу займатися професійно?” – не витримав чоловік моїх метань
Я не розуміла, що таке коучинг. Тренування? Але як і для чого?
З коучем я познайомилася через тиждень. Так почалася робота на шляху до усвідомлення моєї майбутньої професії. Коуч-сесій було 6. Ознайомча сесія була для мене напруженою, я не розуміла, чому своє особисте повинна розповідати чужій людині. На другій сесії з’явилася довіра, хоча по життю я людина дуже обережна.
За час роботи з коучем я багато всього розповідала, я писала, малювала, мріяла, був сміх, були і сльози. Завдяки коучингу я відповіла собі на запитання “Якою справою я хочу займатися?”
Зрозуміла, що деякі питання я сама собі ніколи не поставлю, і не відповім на них, у деяких речах довелося зізнатися, хоча ніколи про них не думала так глибоко, а з коучем вийшло. Я утвердилася в бажанні не замінювати живе спілкування роботою з комп’ютером. Зрозуміла, що хочу допомагати людям і працювати, не прив’язуючись до місця і країни.
Ми почали вивчати, що це може бути за професія. Думок було багато. Перше, про що я подумала – HR, начебто і спілкування з людьми є, і цікаво, але бути офісним співробітником – не моє, відштовхнуло. Подумала про психологію, але занурюватися в навчання в медичному університеті на той момент я була не готова. Консультант із професійної орієнтації? До кінця сесій я собі чітко відповіла, що хочу займатися коучингом.
Усе-таки робота коуча це постійне спілкування, спрямоване на досягнення поставлених цілей клієнтом за допомогою відкриття його потенціалу та мотивації. Ця професія вимагає постійного вдосконалення і до цього я готова. Так почався новий етап із планом дій у руці на шляху до поставленої мети.